radomyshl.com Радомышль
 
250x70
25 квітня 2012
-

Останній день директора психоневрологічного інтернату О.Р. Ігнатової

Останній день директора психоневрологічного інтернату О.Р. Ігнатової

Останній день директора Ігнатової. Четвертого квітня «провели» з Радомишльського психоневрологічного інтернату директора О. Р. Ігнатову. Куди і з якої причини?

Того дня начальник обласного управління праці та соціального захисту населення Г. В. Корінна проводила в Житомирі нараду з керівниками інтернатних закладів Житомирщини, які підпорядковані управлінню. Галина Віталіївна повідомила, що після наради їде до Радомишля, де відбудеться урочисте зібрання з нагоди закінчення повноважень директора тамтешнього психоневрологічного інтернату Ольги Родіонівни Ігнатової. Якщо обійтися без дипломатичних вивертів і сказати прямо, забігаючи наперед,— з нагоди «добровільно»-примусового відправлення на заслужений відпочинок О. Р. Ігнатової. Учасники наради вслід за начальником управління поїхали до Радомишля. Без якихось спонукань, за власним одностайним поривом, щоб вшанувати колегу. Вони добре знають Ольгу Ігнатову, приїжджали до неї повчитися, як облаштувати такий заклад для людей, обмежених у своїх діях. А напередодні на Житомирщині побувала делегація працівників інтернатних закладів Волині. У нас волиняни відвідали кілька інтернатів і винесли вердикт: найкращий — в Радомишлі. …Ольга Родіонівна стала директором інтернату вісімнадцять років тому. Приміщення було в жахливому стані. З бюджету заклад фінансували на 10–20 відсотків. Решту коштів добували самі.

— Нині радомишльський інтернат один з кращих соціальних закладів такого типу в Україні,— сказала Галина Віталіївна Корінна.— Він став рідною затишною домівкою понад двом сотням обділених долею людей. Ольгу Родіонівну відзначили званням заслужений працівник соціальної сфери України, орденом «Княгині Ольги», почесною грамотою Міністерства соцполітики, їй присвоєно звання Почесної громадянки Радомишля. Тут вона і колектив, знову ж таки нею сформований, спорудили величний пам'ятник милосердя.

Пам'ятник милосердя — це чудово облаштований житловий корпус. Багато картин, яскраві покривала на ліжках, світлі стіни пастельних відтінків. Дизайн, кольори мають радувати вихованців (так їх називає директор), заспокоювати їхні бентежні душі. Це ще і банно-пральний комбінат, що обійшовся в півтора мільйона гривень, а з бюджету на нього тицьнули тоді 120 тисяч. Це ще й підсобне господарство — молочне стадо, свиноферма, овочеві плантації, теплиці, а також котельня, де підлога навіть вкрита килимами.

— Ніхто в районі нам тоді не допоміг, не запитав, як ми тут живемо: без гарячої води, без опалення, люди спали сидячи,— не скаржиться, а просто згадує Ольга Родіонівна.— Граблями сіно згрібали, в Брусилівському районі буряки сапали. Не було зарплати, а були взаємозаліки. Працівники довго не затримувалися.

А тепер в інтернаті дружний стабільний колектив, який забезпечує вихованцям пристойне життя і домашній затишок.

І тільки згодом стало зрозумілим, чому Ольга Родіонівна зі сльозами, майже розпачливо просила: «Не міняйте тут людей, підібрати кадри дуже важко»,— пішли чутки, що новий директор має намір «оновити колектив». Голова районної ради Василь Тужик повідомив, висловлюючи подяку директору і колективу, що й нині заклад фінансується з бюджету лише на 60 відсотків від потреби.

То звідки ж кошти? На урочисто-сумовите прощання з директором з подарунками і квітами прийшли представники банків. Здогадайтеся, звідки гроші.

Чому ж «пропонують» урочисто піти на заслужений відпочинок директору, під керівництвом якого психоневрологічний інтернат став закладом санаторного типу? Дехто говорив — у зв'язку з виходом на пенсію. Але цей «зв'язок» настав не сьогодні і не вчора. І не пенсійний вік є причиною. Запасу енергії, помноженої на досвід, в Ольги Родіонівни ще на багато років. І бажання працювати не згасло.

Формальний і цілком законний привід — закінчення терміну дії контракту. Підкреслюємо, тільки привід, а справжня причина — треба звільнити місце для іншої особи. Прізвище тієї особи не називалося, вона не була присутня на церемонії вшанування Ольги Ігнатової, що наштовхує на роздуми. Адже було б логічно, якби попередник прилюдно потис руку наступникові. Зазвичай так і буває — коли немає підводних каменів. А в радомишльській ситуації верхівка того каменю з води випирає, і людям відомо, що причиною звільнення О. Р. Ігнатової є задавнена, ще від останніх виборів, потреба віддати інтернатські віжки іншій особі. Та особа (в останні роки — бібліотечний працівник, завкінотеатром) жодного дня не працювала в такому специфічному закладі, як психоневрологічний інтернат. Та й очолюваний нею останнім часом місцевий кінотеатр ледве животіє.

— Що ж, пора,— сумно й покірно сказала Ольга Родіонівна колегам. Пора настає для кожного, закономірно й те, що приходять інші. Тільки щоб інші були не гірші, вміли будувати, а не руйнувати. Той, хто настійливо добивався керівного крісла для іншої особи, мав би прийти з нею до колективу, відрекомендувати людям і сказати: я запевняю, що гірше не стане, і беру відповідальність на себе. Це було б чесно.

 

Ігор БЕЗДІТНИЙ

 

P. S. Кажуть, новому директору вже під 60. Чи затвердить її за такого віку на цю посаду Мінсоцполітики? Поживемо — побачимо…

На фото: Ольга Родіонівна тримає нагрудний знак і посвідчення до нього, які їй вручила Г. В. Корінна (ліворуч) разом з почесною грамотою Міністерства соціальної політики.

 

www.exo.net.ua


Увага!
Редакція сайту не несе відповідальності за висловлювання користувачів сайту, залишені ними у коментарях.
За зміст коментаря відповідає його автор.
  • Ігор Валеріанович, Ви багато зробили для людей, зокрема, для Раидомишльщини ..Все, наприкоад, я помню Вашу принциповість згадую ... Ігнатова - це не принциповість...це жуть...