Електробабуїни в Радомишлі. Фото. Відео
Наші дроти над вашим садком?
— Ми зробимо з вами що завгодно.
З любов'ю, Радомишльський РЕС.
23-го березня, десь в обід зникло світло. Неприємно, звичайно, особливо для тих, хто працює коло комп'ютера, але це — Радомишль, мальовниче містечко у центрі Європи.
Про те, що ми європейська країна, нам невпинно повторюють великі політики з газет та екранів телевізорів. Адже їм треба вірити?
Ще нас переконують, що ми живемо в правовій державі. Правова, — це там, де головує право.
Що ж головує у Радомишлі?
— У Радомишлі головує (рос) беспредел маленьких і куцих але бодай ну хоч трошки начальничкив. Ось такого собі РЕС-ика. А під начальничком плазують убогі, знедолені, позбавлені власної думки та людської гідності “падчіньоні”. Огидна сіра маса рабів, тіла, що ладні скакати на задніх лапках та тріпотіти хвостиками за місячну пайку, якої якраз вистачить на “півторачку”. Але ж і їм хочеться хоча б раз на деякий час, ну хочаб уявно побути ну хоч трошки великими та могутніми (о добрий боженько, їм навіть нема чим зрозуміти, що народжений плазувати рачки, не злетить. Ніколи.)
І ось коли такий начальничок з манюсінького РЕС-ика, що знаходиться “in the middle of nowhere”, наказує падчіньоним щось зробити, — вони відчувають себе вправі. (Правова держава — ви пам'ятаєте?) Вправі, подібно до диких мавп, перелізти паркан вашої оселі, хоча людина, що поважає себе та своїх співвітчизників (у Європі — поважають), можна було б зайти через хвіртку. Вони почувають себе аж настільки великими і потужними, що постукатись у двері, привітатись, пред'явити посвідчення (п 7.9 договору), пояснити свою присутність та наміри — це їм не підсилу.
Так поступають у Європі. Там люди ставляться одне до одного як люди. Перш за все німці, голландці, італійці, греки, бельгійці, поляки, ангійці, французи (це короткий перелік країн де я був особисто і з ким мав приємність спілкуватись); ну так от — перш за все вони поважають себе. Німець ніколи не буде хробаком чи мавпою. Ні начальник, ні підлеглий. Ні старий ні малий. Вони поважають себе, отже поважають і своїх співвітчизників. Вони стараються зробити одне одному краще. А разом вони — Держава!
Це єдина причина, чому у Німеччині такі чудові дороги, міста; чому там так чисто в лісі та на берегах річок та озер. Вони поважають та люблять себе і свою країну. Саме тому БМВ так різниться від Таврії. Це різниця не технологій — це різниця внутрішніх світів — їх та (більшої частки) нас. Ми ніколи не побачимо Україну так само могутньою, як Франція. Можливо наші онуки; або онуки онуків..
Це навіть не питання економіки, це питання нашої внутрішньої сутности. До тих пір поки “насілєніє” буде поводити себе як орда варварів — ми не можемо навіть пошепки сказати, що ми принаймні Окраїна Європи.
Ми не окраїна, нешановні працівники РЕС-у — ми глибока дупа, а Радомишль в ній — ...
Ну але досить про сумне. Я радий, що в моїй оселі все таки є світло та інтернет і я можу спілкуватись з цивілізоаним світом.
Запрошую переглянути фото, відео та (поки готую позов до суду), чекаю на коментарі.
Автор: Юрій Горобей
Портал міста Радомишль
Увага!
Якось так сталось, що деякі працівники РЕС-у, хто геть далеки до цієї справи, сприйняли статтю як огульну, що зачіпає їх особисто.
Спішу переконати, що -- ні, -- стаття стосувалася лише "зондер-команди" з бензопилами та їх безпосередніх "натхненників". Я особисто знаю кількох дуже адекватних людей в РЕС-і.
Приношу вибачення тим непричетним, хто випадково сприйняв це на свій рахунок.
