radomyshl.com Радомышль
 
250x70
23 січня 2017
-

Наш земляк Віктор Міхненко нещодавно став чемпіоном Європи з гирьового спорту

Наш земляк Віктор Міхненко нещодавно став чемпіоном Європи з гирьового спорту

ЧЕМПІОН СВІТУ І ЄВРОПИ ВІКТОР МІХНЕНКО: “ЗАВДЯКИ ГИРЯМ У МЕНЕ В МОЇ ШІСТДЕСЯТ ГОЛОВА НЕ БОЛИТЬ, І ВІДЧУВАЮ СЕБЕ МОЛОДИМ...”

Радомишлянину Віктору Міхненку -- 60. Народився у Коростишеві на Житомирщині. Закінчив з відзнакою Вінницький державний педагогічний інститут. Викладав фізкультуру в школах Брусилова і Радомишля, працював у комерційній структурі. Учасник Революції гідності. Зараз працює заступником голови Радомишльської райради. За значний особистий внесок у розбудову України Віктор Васильович цього літа нагороджений орденом “За заслуги”. Недавно вкотре яскраво засвітилася ще одна зірка його таланту: Міхненко, один з героїв книги “Поліські силачі”, став чемпіоном Європи з гирьового спорту.

“Гирі я почав тягати тоді, коли не зміг бігати”

-- Отже, чому саме гирі? 

--Гирями я зайнявся не від доброго життя, -- каже Віктор Васильович. -- Ще в інституті моєю спеціалізацією була легка атлетика, біг на середні дистанції. І під час навчання, і згодом часто брав участь у різноманітних змаганнях. Особливих здобутків не мав. Спорт, вважаю, потрібен насамперед для здоров”я. Навіть коли перестав виступати, постійно бігав кроси, щоб нормально себе почувати.

Однак років у сорок п’ять почали боліти коліна. Медики сказали : суглоби зносилися, бігати ні в якому разі не можна.

Наш земляк Віктор Міхненко нещодавно став чемпіоном Європи з гирьового спорту

Віктор Міхненко: “Гирі — чи не найдоступніший для кожної людини і дуже корисний вид спорту”

-- Це лихо зіграло з вами лихий жарт і два роки тому, коли ви пішли добровольцем в АТО...

-- Бачте, як громадянин, я вважав і вважаю, що й керівники, представники влади, яка вручає юнакам і чоловікам військкоматівські повістки, повинні подавати особистий приклад у захисті Вітчизни. Тому у серпні 2014 року я написав заяву з проханням відправити мене в АТО. Без проблем пройшов медкомісію. Ноги вже давно не боліли. Мене та інших добровольців відправили на навчання в артилерійську частину. А там, на Яворівському полігоні, довелося багато бігати, повзати. Коліна почали опухати. У Львівському шпиталі зробили знімки і сказали, у що мене четверта стадія деформації колінних суглобів. Я не міг довго стояти, ходити. З армії списали.

Через деякий час болі в колінах вщухли. Але для підтримки нормального самопочуття все одно потрібна фізкультура! Тим паче колишньому спортсменові. І я взявся за гирі. Вони менше навантажують ноги. Зате поліпшують кровоток по всьому тілу, мобілізують роботу всіх м”язів. Оскільки при піднятті гир руки впираються в живіт, відбувається ще й масаж внутрішніх органів. Певними рухами можна коригувати м”язи, які, скажімо, підтримують хребет. У такий спосіб можна укріпити прямі м”язи спини, які відповідають за те, щоб не було хребтової грижі.

А почалося моє захоплення гирями випадково. Знайомі попросили виступити за команду їхнього села на районних змаганнях з гирьового спорту. Відмовити було незручно. Силу мав, витривалість... Пішов і посів перше місце! Хоча гирями я той час не займався. Але цього вистачало, щоб стати призером районних і навіть обласних змагань.

Згодом я змінив роботу, працював начальником виробництва товарів медичного призначення в комерційній фірмі. Навалилася купа проблем. І я закинув гирі. Через кілька років почалися досить сильні головні болі, самопочуття погіршилося. Після обстеження у київському Інституті нейрохірургії сказали: звуження судин головного мозку. Виписали купу ліків, пропонували навіть лікування у стаціонарі.

Мені подумалося: невже я, фахівець, обізнаний з фізіологією людського організму, не можу лікувати себе засобами фізкультури? Й ось тут я переглянув своє ставлення до цього спорту. Крім занять з гирями, щоранку виконую дві йогівські вправи -- стою хвилин десять на голові і виконую позу “плуг” -- ноги заношу за голову. Це поліпшує кровоживлення судин головного мозку і гнучкість хребта. Від його стану теж багато чого залежить!

Наш земляк Віктор Міхненко нещодавно став чемпіоном Європи з гирьового спорту

Стійка упродовж десяти хвилин на голові значно поліпшує кровоживлення головного мозку і загальний стан людини

«...Плюс ідеальна фігура!»

-- Незабаром якось я впіймав себе на думці, що у мене голова не болить! -- продовжує розповідь Віктор Міхненко. -- І вже років з десять нормально себе почуваю. Став брати участь у змаганнях всеукраїнського і міжнародного рівня. Однак не заради самоствердження і слав, а швидше спілкування з сильними особистостями. Сильними не лише фізично, а й духовно. Доля звела з земляками: Олександром Дідовцем -- заслуженим чоловіком, який стояв біля витоків гирьового спорту на Житомирщині, братами Василем і Костянтином Пронтенками — офіцерами-викладачами Житомирського військового інституту радіоелектроніки імені Корольова, кандидатами наук, чемпіонами світу з гирьового спорту й співавторами книги “Поліські силачі”. Уявляєте, Василь, який виступає у ваговій категорії до 65 кілограмів, дві гирі загальною вагою 32 кілограми штовхає більше 100 разів! Брав участь в АТО. Багато цікавого можна розповісти і про Костянтина. Ці молоді чоловіки мені в сини годяться. Але вони підказали такі важливі у цьому виді спорту речі, що завдяки їм мої особисті результати виросли майже вдвічі і я зміг домогтися нинішніх показників. Завдяки таким людям, як Дідовець, брати Пронтенки та інші ентузіасти-гирьовики Житомирська область — одна з провідних в Україні.

На наших обласних чемпіонатах результати, як правило такі, що можуть конкурувати з результатами першості України. Дуже багато сильних хлопців. У Радомишлі це Олександр Соболевський, Олександр Мосійчук, Юрій Федорчук. Випускник школи-ліцею№1 Євген Колесник — нині студент Житомирського агроекологічного університету — став цього року другим на чемпіонаті Європи і показав результат, який перевищує норматив майстра спорту.

Цікаво, що гирями займаються і жінки! Є сильні дівчата в Києві, Житомирі, Новограді-Волинському, Андрушівці... У Радомишльському районі дівчата поки що не хочуть займатися гирями. Мабуть, вважають, що це не дівчачий вид спорту. А дарма. Він може допомогти зробити ідеальну жіночу фігуру. Тим паче, що гирями можна займатися будь-якої пори року, незалежно від погоди, у приміщенні. Досить одного квадратного метра!

-- Свого часу французький спортсмен, один із засновників перших атлетичних шкіл Іполит Тріа лікував пацієнтів вправами із гирями і гантелями від ожиріння!

-- Безперечно! Люди з античних часів дбали про фізичну досконалість. Із гирями почали вправлятися із зародженням торгівлі. Під час свят, гулянь, ярмарків завжди знаходилися люди охочі продемонструвати силу, спритність, витривалість. Крім гир, спортивними снарядами інколи слугували особиста вага (тіло) суперника, тварина, колода, ковадло, жорна, мішок із зерном тощо. Але гирі виявилися найзручнішим снарядом. Ними активно користувалися запорожці як знаряддям тренування, а на ременях чи ланцюгах — бойовою зброєю.

-- Гідним продовженням давніх традицій гирьового спорту в Україні є ваш успіх на минулому чемпіонаті Європи...

-- У 2012 році після перемог у чемпіонатах України я потрапив на змагання в Мінськ з нестандартного підйому гир. Там учасники моєї вікової групи — 55-59 років -- змагалися 18-кілограмовими гирями: хто більше разів підніме її протягом години. Я махнув тоді 1157 разів і вийшов переможцем.

-- Це більше 20 тонн. Вважайте, за годину ви один навантажили 20-тонну фуру!

-- Вийду на пенсію — піду у вантажники (сміється). Я вам скажу, для мене головне — не блиск медалей. Захотів би мати їх більше — мав би. Однак тут є купа “але”. Їдеш на змагання — треба шукати спонсорів, бо власним коштом не потягнеш. Я міг би їх знайти. Та коли у країні йде війна, тягнути ковдру на себе і просити гроші на спорт — це неправильно. Просити на спорт для молоді — інша річ.

Тому, їдучи на чемпіонат Європи в Португалію, тут уже йшлося про пропаганду і престиж України, я, звичайно, звернувся до людей, які допомогли з коштами. Однак потратив і власні кошти. Вважаю, що коли такі змагання приносять тобі задоволення, ти повинен платити також і з власної кишені.

Чемпіонат Європи проходив у португальському місті Порто. Тут змагалися команди з тринадцяти країн. Дуже сильною була збірна Італії. До речі, у цій країні гирьовий спорт підняв наш земляк, виходець з Чернівецької області Олег Іліка. Слабенько цього разу була представлена команда Греції, яка зазвичай вважається дуже сильною. Сильні команди в усіх республіках колишнього Союзу. Однак в Португалії їх було мало, бо далеко їхати. Спортсмени із Західної Європи показували високі результати.

Мені і моїм товаришам було дуже приємно, що серед уболівальників виявилося чимало українців. Вони, це як правило, заробітчани, дуже раді землякам. І місцеві жителі — добрі, щирі люди. Живу з надією, що колись й Україна підніметься до європейського рівня життя. Але успішно розбудовувати державу, перти важкого плуга легше фізично здоровим людям.

«Ми виграли понад сорок судів, варимо кашу, а їдять її інші»

-- Віктор Васильович Міхненко — дуже скромна, людина, -- коментує нашу розповідь президент Міжнародної федерації гирьового спорту, заслужений тренер України, неодноразовий рекордсмен Книги рекордів Гіннесса Юрій Щербина. -- Він не сказав вам, що ще раніше, у 2013 році у Греції став чемпіоном світу серед ветеранів, - -- Здобутки Віктора Васильовича — ще одне свідчення того, що гирі — справді унікальний вид спорту, котрому, як і коханню, “все возрасты покорны». Якось мама моєї вихованки майстра спорту Тетяни Кожушко — 44-річна жінка — почала вправлятися доччиними гирями. І за сім років виконала норматив майстра спорту, скинула 26 кілограмів зайвої ваги! Зараз важить 57-58 кілограмів, має фігурку, як у дівчинки!

Недаремно гирьовий спорт в Україні був визнаний національним видом спорту ще за радянських часів. Спершу при Федерації важкої атлетики працювала Комісія гирьового спорту. Потім у 1989 році було створено Федерацію гирьового спорту. У 1992 році були створені Міжнародна федерація та Європейський Союз гирьового спорту, які працювали у тісній співдружності. Все було нормально — спортсмени з колишніх радянських республік і країн далекого зарубіжжя змагалися між собою, цей вид спорту набував масовості. Існували єдині правила і єдиний календар змагань.

Однак у 2006 році з Міжнародної федерації чомусь в односторонньому порядку вийшли росіяни. Вони прийняли свої правила. Наприклад, у союзі вага гир для жінок — 24 кілограми. Для слабкої статі, на мій погляд, це занадто важкий снаряд. Важкі гирі відсівають, обмежують масовість, особливо серед молоді. Ми ж боремось за те, щоб гирі стали народним, масовим видом спорту, щоб його засобами відновлювалися українські національні традиції.

Відокремившись, росіяни у 2007 році реорганізували Європейський союз гирьового спорту, створили власний Міжнародний союз гирьового спорту, й одразу чомусь зажадали закриття Міжнародної федерації. З якого дива? Це все одно, якби, скажімо, спорткафедра Київського медичного університету, де я працюю, раптом прийняла рішення щодо кафедри електроніки КПІ: мовляв, та кафедра працює неправильно, її треба ліквідувати. Абсурд, чи не так? До речі, ще у 1998 році саме наша Міжнародна федерація (МФГС), коли у нас в Україні у 1998 році проводився чемпіонат світу, вперше запровадила допінг-контроль. На даний час МФГС є єдиною серед міжнародних спортивних організацій, які зареєстровані в Україні, членом ВАДА — Всесвітньої антидопінгової асоціації.

Я пропонував росіянам: навіщо закривати Міжнародну федерацію? Є проблеми — давайте обговоримо, разом вирішимо. Ні! Має існувати лише їхній союз — наполягали вони. І почали дискваліфікувати своїх спортсменів, які приїздили на змагання до нас.

Здавалося б, можна було б особливо не звертати на це увагу і йти своїм шляхом. Однак серед членів нашої федерації знайшлися люди, які підтримують російський союз. І в 2010 році один з них створив ще одну громадську організацію — Союз гирьового спорту України, який влився в російський союз. Росіянам таке вливання було дуже вигідно, бо у них на той час намітився деякий спад на міжнародній арені гирьового спорту. Цей добродій, до речі, на змаганнях в Росії попався на вживанні допінгу. Самі ж росіяни надіслали до нашої федерації документи, бо порушник на той час перебував на обліку у нас. Ми, як належить, написали про порушення в міністерство молоді і спорту України. Звідти — ніякої реакції! Однак головна проблема в тому, що статус національної федерації з відповідним державним фінансуванням і правом присвоювати кваліфікаційні звання українські урядовці надали саме цій, по суті проросійській, організації! Події розвивалися цікаво. У 2013 році міністерство, як і належить, оголосило конкурс на присвоєння статусу національної федерації. Ми подали свою кандидатуру, союз — свою. Хоча у них спортсменів на той час було лише з десяток, вони не мали ні правил змагань, ні програм, ні класифікації. Конкурс проводився абсолютно непрозоро. Конкурсна комісія не показала нам їхні документи — як пізніше виявилося, там нічого було показувати. Виразної відповіді на наше запитання, чому статус національної надано союзу — організації, яка існує більше на папері, ніж на ділі, ми досі не одержали. В результаті спортсмени-гирьовики стали заручниками ситуації, коли отримати спортивні звання можливо лише за умови участі у змаганнях, які проводить союз. Ми, федерація, з розумінням ставимося до цього і не забороняємо своїм спортсменам брати участь у змаганнях, організованих союзом. Водночас і спортсмени -- члени союзу — можуть приїздити на змагання, які проводить федерація. Тим часом союз примушує спортсменів нашої федерації, які хочуть брати участь у змаганнях під егідою міністерства, писати заяви до вступу до їх організації, що, м’яко кажучи, неспортивно. Особливо в нинішній політичній ситуації. Союз гирьового спорту України підтримує росіян. Виходить, його покровителі — міністерство молоді і спорту України — підтримують країну-агресора? Причому, навіть фінансово! Адже стартові внески, які сплачують наші спортсмени, вливаються в скарбничку союзу. На це моє зауваження перший заступник міністра пан Ігор Гоцул відповів: спорт поза політикою. Я ж кажу так: як абстрактне явище -- можливо. Але ж живі люди — спортсмени — втягнуті в політику! Багато наших вихованців — учасники АТО. Є поранені, дехто загинув...

Та навіть якщо відсторонитися від політики, все одно виникає запитання: навіщо було давати статус національної проросійській організації, яка якщо й робить щось, то для цього використовує наші надбання, наших спортсменів? Так би мовити, ми варимо кашу, а вони її їдять. Це що, корупція для відмивання державних коштів, чи амбіції чиновників міністерства, з рішенням якого Федерація посміла не погодитись?

Уявіть ситуацію. Треба їхати на чемпіонат світу. Хоч нас міністерство молоді та спорту фінансово не підтримує, спортивна делегація нашої Федерації, яка налічує 50 чоловік — все одно їде і здобуває там перемоги, пропагує державу Україна, примножує її славу, популяризує гирьовий спорт та українську національну культуру у світі. Але їдемо за власні кошти чи кошти спонсорів. В умовах, коли держава веде війну за свій суверенітет, просити гроші на спорт, як слушно підмітив наш чемпіон Віктор Міхненко, справді буває важко.

У міністерстві, схоже, розуміють хиткість їхньої позиції. І кажуть нам: створюйте нову федерацію, ми визнаємо вас як новий вид спорту і потім надамо статус національної. Люди добрі, навіщо, питається, якщо федерація вже давно є? Чому ви не сказали це засновникам Союзу, який використав наші здобутки, і саме їм одразу присвоїли статус? За гарні очі?

Ми неодноразово доводили свою правоту в залі суду, де виграли у керівництва Союзу близько 40 (!) судів, крім того суди найвищої інстанції у Міністерства спорту. Чому так багато разів доводиться звертатися до нашої Феміди? Бо держава в особі Мінмолодьспорту не реагує належно ні на наші скарги, ні на судові рішення. А ці міжусобні чвари лише гальмують розвиток важливого національного виду спорту і не сприяють поліпшенню фізичного і морального здоров’я нації. Й отака ситуація нагадує не просування до нових спортивних вершин, а біг з гирями на ногах.

...Отакий несподіваний поворот з політичним і не лише підтекстами вийшов у нашій розповіді про пересічного українця, який вирішив самотужки боротися за власне здоров”я, не надіючись на поміч сторонніх, медиків. Виявилося, що в Україні не все гаразд із “здоров”ям” у цілого виду спорту і в галузевому міністерстві, яке відповідає за його розвиток. Редакція залишає за керівництвом Міністерства молоді і спорту України право висловити на сторінках газети свою думку щодо вирішення ситуації, яка склалася. Вважаємо, що ця тема потребує продовження.

Володимир ШУНЕВИЧ

Фото автора


Увага!
Редакція сайту не несе відповідальності за висловлювання користувачів сайту, залишені ними у коментарях.
За зміст коментаря відповідає його автор.