radomyshl.com Радомышль
 
07 січня 2017
-

ПЕТРО ПРИЙДУН: ПОВСТАНСЬКІ КОЛЯДКИ.

ПЕТРО ПРИЙДУН: ПОВСТАНСЬКІ КОЛЯДКИ.

Ідуть роки за роками, вже прожито чимало літ, а деколи вертаєшся спогадами в те далеке минуле, що вже ніколи не вертається, оте мереживо дитинства, а особливо в той час, коли надходять свята Різдва Христового.

В ті дні, що бували в дитинстві, якось сприймалося все особливо, коли довкілля простягалося якесь казкове, якесь таке не звичне, а ти – хлопчисько, як співучасник отої прекрасної зимової казки, з гарним завершенням, де добро перемагає зло.

Тоді були сурові морозливі засніжені зими, в тому далекому полотняно-рушниковому дитинстві.

Бувало як зірветься снігова хурделиця, то мете кілька днів і ночей поспіль, намете такі кучугури снігу під самі стріхи хат, що затрудняло вийти на подвір’я. А малеча з нетерпінням вичікувала коли випогодиться, щоб вискочити з санчатами на гору, а відти мчатися так, що аж дух забиває.

А вже в той час, коли перед Святвечором замерехтять зірки на небі, а матері закликають малюків до дому, до Святої вечері, а ми дивимося, як та найясніша зірка, найяскравіша, ніби заглядає в кожне подвір’я, в кожне віконце хатинки, сповіщаючи про настання Свят Різдва Христового.

Та найжаданішим, найголовнішим, найрадіснішим, для нас, хлопчаків, було ходити з вертепом хата від хати, і колядуючи, прославляти Різдво маленького Ісуса. Була в нас відповідна підготовлена театралізована група з підготовленими ролями. Були переодягнені персонажі у відповідний одяг. Як от ангел з зіркою в руках, переодягнений у все біле і з крилами, на голові довгі коси (шиньйон) з довгого конопляного волокна, на голові короночка з зіркою. Ще були три Персидські царі, запоріжський козак, січовий стрілець, пастухи, які носили вертеп (невеличка шапка, в якій знаходився образ Діви Марії з Ісусом, інші).

В нас ніколи не було ніяких перешкод. Нас вичікували і гостинно приймали в кожній хаті, в яку б пору дня чи вечора ми не завітали.

Зайшовши в коридор, колядники гуртом заколядували – «Бог Предвічний…», потім «ангел» заходить до кімнати вітаючись – «Мир сій хаті добрим людям. Не сумуйте від сьогодні, народився у стаєнці Сам Месія Син Господній. Вже пропала сила пекла, йдемо хатами від хати, щоб новину цю утішну всім людям повідати. Тож ви двері відчиняйте, сил не бійтесь вражих. Хай громада з Віфлеєму про це чудо вам розкаже».

За сигналом «ангела» дзвіночком, почергово заходять інші персонажі, виголошуючи слова своїх ролей, а затим, знову колядують гуртом.

Колядували переважно релігійні колядки, а часом народних того часу ситуаційних, тогочасного нелегкого тривожного галичанського життя, бо війна в Західній Україні була не закінчена. Хоч «нова радість стала, німота пропала, знов над нашою Україною «звізда засіяла». Звізда засіяла» німоту звалила, а нас українців в тюрми засадила.

Далі йшлося в колядках про облави, грабунки, арешти, виселки на Сибір.

З колядками також ходили і старші хлопці-парубки. Тих колядників обдаровували господарі дому більшими винагородами, ніж нас, бо знали, що ті кошти збираються на підтримку ОУНівського підпілля, партизанів з УПА. Це був таким чином дещо замаскований збір коштів.

Ходили з колядкою і церковне братство.

Всі ті Святкові дні скрізь лунало - Христос Народився! Славімо Його!

Лунали колядки в кожній хаті, лунали вони і над селами, над засніженими садами, над полями і лісами нашого чарівного галичанського краю. Були то в ті часи тривожні дні, бо рідко коли обходились свята без нальоту опергруп НКВДевців, та цього разу обійшлося в нашому селі.

Одного святкового дня, находившись з «вертепом» причвалав додому, мама давали мені щось поїсти, та я стомлений відмовився і ліг спати.

Коли на другий день прокинувся, то побачив, в хаті на полу, настеляній соломою, сплять лісові хлопці, стулившись, щільно повкривавшись всім тим, що в хаті найшлося. На лавках лежала їхня зброя, це були автомати, гранати і два пістолета.

Мені дуже закортіло помацати пістолети та мама заборонили мені, і раптом пробудився один з них, вставши привітав нас з мамою з Святом, мені подав руку. Я його зразу пізнав, бо зустрічався з ним ще літом, коли його боївка стояла в сусідньому селі. В мене було завдання, вручити йому особисто «штефетка» (так називалась підпільна пошта, коротенька записка).

Мама сказали йому, що страва готова і він скомандував бійцям вставати. Вони поспіхом вставали, обтрушуючи солому, стали над цебром вмиватися, жартуючи між собою. Воду доносити з криниці, приходилось мені, бо в білий день не можна було їм виходити на двір, через конспірацію.

Помившись, раптом, чи то закомандувано було, всі стали, виструнчились, склавши долоні перед грудьми і зашептали молитву – Отче Наш. І раптово настала велика тиша, стояли вони в задумі. Мабуть в кожного з них були думки одинакові. То мабуть були згадки про колишній домашній затишок, про рідних, про коханих, про друзів-побратимів, бойових, що віддали своє життя на вівтар Волі України. Мама в той час плакали, бо батька нашого забрали ще в 1941 році до Ч.А., і ніяких вістей від нього не було.

Цю тишу порушив командир і всі сіли до столу. Поснідавши, стали розмовляти між собою, а один з них на псевдо «Ясен», запропонував заколядувати. Командир попередив, щоб тільки з тиха. «Ясен» розпочав, і гуртом заколядували – «Христос родився в місті Вефлеємі встаєнці, нині веселяться не всі українці на землі».

Далі були в цій колядці молитовні слова до Ісуса, до Діви Марії, про допомогу у визвольній боротьбі – «О Божа мати, молися за нами, ми тобі будемо вірними синами, щоб весело було всім, всі посвому говорім, по вкраїнськи помолись, і співати все берись, Ісусе на сіні, дай щастя Вкраїні, Боже, Боже, Боже дай…»

Та раптом колядники спинилися, в хату не чутно ввійшли дві не знайомі жінки (двері в сінях я забувся закрити на засов, коли носив воду, за що отримав догану) і побачивши стільки хлопців і зброю на лавках, позадкували назад, їх тут же затримали. Вони впали на коліна, благаючи плачучи просилися, щоб не вбивали їх, бо в них маленькі діти осталися вдома голодні. Один з бійців крикнув – «Та нахолєру ви нам здалися, ми що, бузовіри вбивці?» В ту розмову втрутилися мама і жінки трохи заспокоїлися.

Посадили їх їсти, вони їли, але плакати не переставали. Потім командир став їх розпитувати звідки вони, про їхній край.

То були дві сестри, вчительки з-під Умані, приїхали вимінювати речі на продукти. Їхали з острахом, бо їм нарозповідали всякого лихого про бандерівців. А тут треба ж було такому статися, щоб отак зустрітися віч-навіч.

Після того командир розпорядився всім відпочивати, а жінкам сказав, що вони залишаться в нас заночувати, їх знову стали розважати, і бійці, і мама теж.

Мені було наказано брати санчата і йти кататися і слідкувати за довкіллям, бо бувало, що саме в святкові дні, модолови з НКВДевців виїзжали на облави в те чи інше село і свято перетворювалося на людське горе.

Коли повечоріло, бійці повечеряли, стали збиратися до виходу, а коли геть стемніло стали вони дякувати, і жартуючи, ще заспокоювали тих жіночок «східнячок» 9так вони їх стали називати).

Одягнувши маск-халати, стали по черзі виходити з хати. Тут якраз починалася снігова хуртовина. Хтось з них жартуючи промовив – «Хуртовина наша добра, наша добра супутниця, дякувати Богу». І пішли у відомому їм напрямку. А мама взяли сестричку і мене, ставши на коліна перед іконою Божої Матері і промовили, а ми повторювали – «Матінко, Царице небесна, як добра дитина благаю Тебе, візьми тих хлопців під свою опіку, забезпеч їм щасливу дорогу…»

«Гості» наші повністю заспокоїлися і ще довго розмовляли з мамою, розповідаючи про голодівку в їхньому краю. Я змучений ковзанням на санчатах, слухаючи їх, скоро заснув.

Ще дві ночі ті «східнячки» ночували в нас, днями зносили свої пожитки, укладаючи дякували нашим односельцям, що декотрі обдаровували їх не беручи нічого в замін. Потім сусід наш запряг коней (колгоспу в нас ще не було) і відвіз їх до залізничної станції, яка була за 15 кілометрів. В нас була насторога. А що, як ті «східнячки» звернуться до рай-НКВДевців і викажуть нас. Але вони цього не зробили і через деякий час прислали нам подячного листа, сповіщаючи, що добре добралися додому, і щоб ми ні за що не переживали. Це нас трошки заспокоїло, але тривога не згасала. Ще довгий час повстанці не заквартировували в нас. Тривожне життя не покидало нас.

«Східнячки» не виказали нас, а виказав місцевий житель провокатор, який втерся в довіру підпілля і з часом виказав явочні квартири, зв’язкових і інших учасників ОУНівського підпілля.

Почалися арешти, то поодиночні, то групові, а однієї ночі, з 8 на 9 вересня, загрюкали в двері і нашої хатини. В ту ніч забрали з рідних осель сімнадцять родин. Потім були тюремні камери, слідство, де обіцяли відпустити додому, якщо виказати де знаходяться бандерівці та їхніх спільників.

Таких не виявилося. І через деякий час завантажили всіх у вагони-телятники і під охороною допровадили нас в дримучу тайгу Хабаровського краю.

Там зустріла нас голодних, легко одягнутих і обутих сурова зима. А через тиждень знову прийшли до нас свята Різдва Христового, а як настав святвечір, то ми зібралися гуртом, ще декілька родин, в старезному бараці, помолившись, сіли до святкової вечері, пригощаючись картоплею в «мундирах» з присмачкою російської гірчиці і сльозами, що дякували Богу за збереження нашого здоров’я в тій довгій, холодній дорозі, в тій тюрмі на колесах.

Звичайно, плачучи колядували, і навіть зтихенька повстанських колядок, а слухали нас старезні кедри, сосни за бараком, та тріскучий мороз.

Ранком всі збиралися до роботи на лісоповал.

Нам хоч було оголошено про довічне ув’язнення, та надії про повернення в рідний край ми не втрачали, і через деякий час, це сталося, і ми повернулися на рідну землю.

Приїхавши познайомилися з селянським життям-буттям і вразило саме те, що молода людина не могла з села виїхати без дозволу голови колгоспу. Паспортів тоді ще не видавали селянам.

Хлопці з нетерпінням очікували повісток з воїнкомату, бо таким чином могли вибратися з колгоспу.

Для дівчат такої нагоди не було. Їх ще спіткала інша вразлива доля, коли дівчині сповнялося 16 років, то її змушували сплачувати податок, за так звану бездітність. А як їй в таку пору було мати дитину?! Споминалося Шевченкове – «… О сестри, сестри…»

Та й інше гнітило душу, і думки про настання української проукраїнської Держави, роїлися.

З часом сталося так, що Шістдесятники, Студентське братство, Народний Рух України, стали на той шлях, що його вимостили своєю боротьбою попередні патріоти, і прийшли по тому шляху до Суверенності України. Та не сталося так, на що надіялися українці, бо осталась вона в руках «безбатченків» обдуреною, приватизованою, згвалтованою

І тепер, з кожними виборами, перевиборами, ми надіємся, що виберемо кращих, щирих, достойних державників. Та цього не відбувалося. Тепер вони знову заполонили телеекрани, що аж стогне український телеефір, і як у тій пісні – «Вибєрі мєня, вибєрі мєня…»

Кого ж ми виберемо цього разу? Поманять нас гречкою, чи окулярами, і ми знову будемо мати те, що маємо. Будьмо ж обачливі. Колись писав П.Тичина – «Воздвине Україна свого Мойсея, не може такого не бути».

Можливо то вже такий час настав?

Може нам Бог надішле такого «Мойсея», що виведе Україну з тієї кризи, щоб Україна нарешті змогла весело з колядками святкувати Різдво Христове споминаючи і повстанські колядки.

 

Благослови нас, любий Христе,

Зло побідити – силу дай,

Засій в серцях нам бажання чисте –

Міцно любити рідний край:

Щоб Україна могла радіти,

Христос родився славіте!


Петро Прийдун


Увага!
Редакція сайту не несе відповідальності за висловлювання користувачів сайту, залишені ними у коментарях.
За зміст коментаря відповідає його автор.
  • http://radomyshl.info/the-news/2092-pro-smoloskipny-hody-y-radomishlfoto
  • Дякую Вам Р·Р° таку цікаву СЂРѕР·РїРѕРІС–РґСЊ. Бажаю Вам міцного Р·РґРѕСЂРѕРІ'СЏ,С– РґРѕРІРіРёС… літ життя. СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!
  • Христос народився! Славімо Р№РѕРіРѕ! Слава Україні! Героям Слава!
  • Не втрачають актуальності результати фахового дослідження, проміжний звіт якого дає розуміння факторів сприяння та перепон добровільного об’єднання громад, значимості та особливостей використання збільшених фінансових ресурсів, нових повноважень, недооцінених інструментів розвитку територіальних громад тощо. Детальна інформація та ключові експертні рекомендації, які слід враховувати у 2017-му - http://dif.org.ua/article/detsentralizatsiya-rezulbtati-vikliki-i-perspektivi
  • Дякую Вам Р·Р° СЂРѕР·РїРѕРІС–РґСЊ!